Українець розповів, як в Польщі проходить карантин

Всім привіт. Той самий «українець» у заголовку — це я. Просто заголовки, які одночасно подобаються пошуковим системам і привертають увагу читача, — це важливо 🙂. А фото – не з тієї квартири, де я проходив карантин.

Тепер до суті.

Цю статтю я пишу 2 липня 2020 року, перебуваючи на карантині у Кракові. Причина проста: після повернення з України мені потрібно пройти обов’язкову обсервацію. І поки я сиджу у квартирі, вирішив розповісти, як це все виглядає на практиці.

Доповнення: вже з 3 липня правила змінилися, зокрема обсервацію (за суттю я би з останнього слова вилучив літеру “В”) знову повернули і для тих, хто подорожував літаком. Тому нижче — саме мій досвід цього періоду, а не актуальна інструкція.

Мені потрібно було повернутися до Кракова з кількох причин. Тут на мене чекала карта побиту, яку вже виготовили в уженді, а також мій сертифікат на знання польської мови, для якого я здавав екзамени у Ягеллонському університеті. Обидві справи я хотів нарешті “закрити” після кількох місяців пандемії та зачинених кордонів.

Квартира для обсервації

Тут у мене було кілька варіантів.

Наприклад, можна було поїхати на сезонну роботу — збирати лохину, черешні чи інші фрукти. У такому випадку карантин проходиш безпосередньо на місці роботи. І навіть щось заробляєш.

Але мені потрібно було в Краків, тому я вирішив не “вигадувати велосипед” і пройти карантин самостійно.

“Карантинне” житло від посередників

У Facebook-групах можна було знайти оголошення про квартири для людей, які проходять обсервацію. Такі варіанти були у Кракові, Бєльску-Бялій, Варшаві, Вроцлаві та інших містах.

Коштувало це приблизно 300–400 злотих за два тижні.

Зазвичай люди жили по троє-четверо в кімнаті. Такі квартири часто орендували агенції для своїх працівників. Новоприбулих селили окремо, щоб вони не контактували з людьми, які вже працювали. Принаймні, так було на словах.

Якщо залишалися вільні місця, туди могли поселити й інших людей, але вже за додаткову оплату.

Але я вирішив піти іншим шляхом.

Окреме житло

До карантину я цілий рік жив у Кракові. У мене була невелика кавалерка далеко від центру — приблизно 40 хвилин трамваєм. Житло було скромне, у напівпідвальному приміщенні і з маленьким вікном, але головна перевага — я жив там сам.

Звичайно, для звичайного життя мене це влаштовувало. Більшість часу я був на роботі, а вдома переважно спав, приймав душ, робив овочевий коктейль у блендері та дивився YouTube перед сном.

На вихідних я часто кудись їздив — наприклад, у Закопане.

Але провести майже два тижні у напівпідвальному приміщенні без можливості вийти на вулицю — це вже зовсім інша історія. Тут навіть найкраща медитація може не врятувати 🙂

Тому я написав власниці квартири й запитав, чи не має вона часом іншого житла.

Виявилося, що у сусідньому будинку була ще одна кавалерка — цього разу на першому поверсі. Вона коштувала 1000 злотих на місяць. Мені ж потрібно було на 2 тижні.

Я погодився.

Для мене це було оптимальне рішення. Я знав адресу, знав власницю і точно розумів, де буду жити весь цей час.

Більше того, власниця сама запитала, чи потрібно мені щось купити з продуктів перед приїздом, а в разі потреби могла привезти покупки в процесі мого перебування на карантині. Я написав список, а після мого приїзду все вже лежало на столі.

Ось це я називаю сервісом 🙂насправді, дуже вдячний власниці квартири за людяне ставлення.

Перетин кордону

Тут усе залежало від документів, які були конкретно у кожного.

Я тоді окремо цікавився питаннями в’їзду до Польщі, адже ситуація змінювалася буквально щотижня, якщо не щодня.

Якщо у вас був постійний вид на проживання або Карта Поляка, на кордоні, за моїм досвідом, насамперед цікавилися адресою, куди ви їдете.

Причому краще було знати не тільки місто, вулицю та номер будинку, а й поштовий індекс.

Для людей із польською картою тимчасового побиту ситуація також відрізнялася від тих, хто їхав через Польщу транзитом до іншої країни.

А от із документами інших країн ЄС усе було набагато складніше. Я особисто бачив ситуації, коли людей із чеськими документами не пропускали через Польщу транзитом і радили летіти літаком безпосередньо до Чехії.

Але ще раз наголошу: це моя історія з липня 2020 року. Правила того періоду давно змінилися.

Як виглядав карантин наодинці

Перший день я вирішив провести максимально продуктивно.

Якщо вже сидіти вдома, то хоча б використати цей час із користю: попрацювати за ноутбуком, зробити фізичні вправи, читати, зайнятися медитацією, йогою та іншими справами, на які зазвичай не вистачає часу.

Але був один цікавий момент.

Додаток «Kwarantanna»

Про спеціальний мобільний додаток я чув ще до приїзду, але на кордоні мені про нього ніхто нічого не казав.

Наступного ранку я отримав SMS із повідомленням, що “повинен” встановити додаток Kwarantanna.

Я знайшов його в Android Market і встановив. На той момент додаток мав польську, українську, англійську та російську мовні версії.

Принцип був простий: час від часу на телефон приходило повідомлення із завданням зробити селфі.

І ось тут починався квест.

Ти ніколи не знаєш, коли саме прийде повідомлення. У мене одного дня завдання приходило кілька разів.

Потрібно було зробити фотографію так, щоб обличчя було добре видно. Система визначала геолокацію та час, коли зроблено фото. Тотал контрол.

На виконання завдання давалося 30 хвилин.

Якщо не виконати завдання, за адресою могла приїхати поліція і перевірити, чи дійсно людина перебуває вдома.

Телефон при цьому повинен був бути увімкнений, заряджений, мати доступ до Інтернету та звук.

Тобто просто залишити телефон вдома, а самому піти гуляти — не найкраща стратегія 🙂

Але додатком справа не закінчувалася

Наступного дня в додатку з самого ранку було тихо. Жодних завдань, жодних SMS.

Я вже подумав: «О, мабуть, сьогодні про мене забули».

Ні.

Я якраз сидів за комп’ютером і редагував цю статтю, коли мені зателефонували з незнайомого номера.

Поліція.

Я підійшов до вікна і побачив поліцейську машину.

Сказав, що бачу їх.

Поліцейські побачили мене, подякували й поїхали.

Ось так я зрозумів, що навіть якщо телефон мовчить, це зовсім не означає, що про тебе забули.

А якщо немає смартфона?

Тоді, наскільки мені було відомо на той момент, контроль здійснювався іншим способом — поліція могла приїжджати за адресою та перевіряти, чи людина перебуває вдома.

Тобто смартфон значно спрощував життя обом сторонам.

Чи можна проходити карантин у готелі?

Це питання я поставив ще до приїзду.

Я написав до польської прикордонної служби та запитав, чи можна пройти обсервацію в окремому готельному номері.

Мені відповіли, що такий варіант можливий за умови письмової згоди готелю.

Тобто готель мав офіційно підтвердити, що приймає конкретну людину на карантин і забезпечить необхідні умови.

На папері все виглядало просто. На практиці — вже не дуже.

Не кожен готель хотів брати на себе таку відповідальність, тому варіант із окремою квартирою здавався набагато реалістичнішим і дешевшим.

То як воно — сидіти самому 14 днів?

Якщо чесно — незвично.

Я і раніше міг кілька днів поспіль працювати з дому, майже не виходячи на вулицю. Але знати, що тобі фізично заборонено просто вийти за двері, — зовсім інше відчуття.

По суті, це дуже схоже на домашній арешт, тільки ти сам собі пояснюєш, що це тимчасово і все робиться заради безпеки. Хоча моя особиста думка інша, але озвучувати її я тут не буду.

Тому залишається тільки запастися продуктами, зарядити телефон, придумати собі заняття і чекати.

А ще — не забувати робити селфі, коли про це попросить польський додаток 🙂 Важливо пам’ятати також про фізичну активність, адже і по квартирі можна находити 10 тисяч кроків. Також добре рятує контрастний або навіть холодний душ.

Ось таким був мій карантин у Польщі влітку 2020 року. Дуже шкода втраченого часу життя – цілі два тижні в розпал спекотного і погожого липня. Це архівна особиста історія, тому описані тут правила перетину кордону, карантину та роботи додатку не варто використовувати як актуальну інструкцію.

Джерело особистої інформації: досвід автора Workstaff.pl, липень 2020 року.